Керівник Самооборони Луганська Тимур Юлдашев розповів про те, як потрапив в полон сепаратистів та яким чином йому вдалось звідти врятуватися.

Про це ініціатор створення спецбатальйону із боротьби з сепаратизмом при МВС повідомив на прес-конференції у Луцьку.

Чоловік розповів, що все життя був абсолютно аполітичною людиною, жодного разу не ходив на вибори. Проте, з його слів, все кардинально змінилось після перегляду одного відеоролику, на якому він побачив, як «Беркут» б’є молодих хлопців та дівчат під київською «Йолкою». Саме після розгону силовиками студентського Євромайдану, який відбувся в ніч на 30 листопада, Тимур Юлдашев вийшов на місцевий Майдан у Луганську і розпочав боротьбу за власну ідею.

В полон терористів чоловік потрапив рятуючи своїх однодумців.

«Бійці мого спецпідрозділу були направлені на тренувальний табір в місті Щастя. Їх там зустріла група місцевих підготовлених і провокаторів. Заблокували спочатку біля навчального центру, а потім на автостанції, коли хлопці намагались виїхати з міста», — говорить Тимур.

Чоловік розповідає, що виїхав з Луганська в Щастя як тільки дізнався про ситуацію. Поки добрався місця, вона повністю вийшла з-під контролю. Проти групи Тимура Юлдашева, яка складалась з 30 чоловік, виступили близько 50 місцевих провокаторів а також близько 100 озброєних «тітушок». Окрім того, вздовж догори вже чатували озброєні місцеві «беркутівці», які сиділи в мікроавтобусах з відкритими дверима. Зі слів Тимура, ніяк не вмішувались в ситуацію і співробітники ДАІ, вони просто спостерігали за всім, що відбувається. Керівнику Самооборони Луганська висунули ультиматум: групу відпускають, якщо керівника беруть в полон. Не вбачаючи іншого виходу, чоловік погодився.

35 діб він провів у приміщенні Луганського СБУ. Чоловік каже, що весь час не припинялись тортури над бранцями – ночами в коридорах весь час чувся крик людей, яких мордували. Таким чином, сепаратисти проводили свої «допити». Проте, зі слів Тимура, ці процедури не мали нічого на меті:

«Допити» сепаратистів – це самі знущання. Ніяких конкретних питань не задавали, головним завданням було не отримати якусь інформацію, а максимально познущатись над людиною. Питали щось на кшталт «які маєш зв’язки з Правим сектором?!». Якщо відповідаєш «ніяких», кричать «брешеш!», б’ють електрошоком. Ніяких бланків допитів вони не вели, інформацію не фіксували».

На ранок когось відпускали, когось залишали. Були й такі, для кого стіни СБУ стали останнім пристанищем – людей вбивали, а тіла цинічно залишали на центральних вулицях міста, викидали в водойми, тощо.

Врятуватись з полону Тимуру допомогли небайдужі люди. Їх імені чоловік називати не хоче – мовляв, вони зараз воюють на Сході і це може бути небезпечно для їх життя. Певний час ховався на конспіративних квартирах, після чого – втік з Луганщини. Чоловік ризикував життям, бо разом з собою віз і українського солдата. Тимура місцеві терористи знали в лице, а у вояки взагалі не було ніяких документів. Тому чоловіки не мали іншого виходу, як оминати блок-пости: їхали селами, пересікали річку поромною переправою, тощо.

Свою сім’ю Тимур вивіз в Росію ще у лютому. А коли рідні повернулись, відправив їх у Київ. Чоловік пояснює, що переживає за їх життя, а тому іншого виходу не вбачає. Сам тим часом не припиняє боротьбу, працює над укомплектуванням спецбатальйону із боротьби з сепаратизмом при МВС і вірить, що він, як і інші небайдужі патріоти, переможуть:

«Я вірю Господу Богу, з його допомогою ми виборемо перемогу. Бо за нами правда», — заявляє Тимур.