ПРОРОЦТВО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО СВЯЩЕННИКА, ОТЦЯ ГЕРМАНА БУДЗІНСЬКОГО ЗРОБЛЕНЕ В ДЕНЬ УКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ РОКУ БОЖОГО 1991. 

Ні, ніхто не розуміє, що весь світ, а особливо Східна Європа, стоять на порозі страшних, кардинальних змін, як це було на початку двадцятого століття перед першою світовою війною. Сьогодні відбувся народний референдум про незалежність України. Є величезна ейфорія в народу нашого, який 350 років стогнав і знищувався в московському ярмі, що ми на кінець станемо вільними. Люди радіють та надіються, що все зле вже позаду, сподіваються на краще життя, на гарне майбутнє для себе і своїх дітей. 

Але на жаль не все так гарно буде в України та українців у найближчих чверть віку. Ще мине одне покоління, поки Україна отримає свою дійсну незалежність, бо сьогоднішня незалежність, це швидше декларація, ілюзія, ніж реальність цього історичного факту. 

Я хочу розказати те, що чекає на наш нарід у найближчих чверть віку: Ейфорія скоро мине, а з нею повернеться гірка реальність: люди поведуться на заклики фальшивих пророків, будуть закриватися заводи і фабрики, розпочнуться великі звільнення людей, почне рости безробіття, гроші знеціняться і втратять свою вартість, люди почнуть масово виїжджати за кордон на заробітки, як це і було колись. Почнуться нарікання від цих самих людей, які ще вчора раділи незалежності, то тепер вони ж будуть на цю незалежність страшенно нарікати. Так буде кілька років. 

По цих кількох роках життя трохи внормується економічно, але почнуться утиски та переслідування політичні. І так буде тривати 13 років аж до величезного здвигу людей в Києві, який буде мирною відповіддю народу на дії другого керманича України посісти владу в державі пожиттєво. 

Всього за чверть століття в Україні буде п’ять керманичів. Чотири керманичі мужчини. П’ятим керманичем України буде жінка, яку перед тим влада буде переслідувати та посадить до тюрми. А звільнить її з тюрми революційний нарід. 

Через 13 років (2004 — прим."Аратти") прийде до влади третій керманич України, на якого всі щирі українці будуть покладати величезні надії. Але він стане дуже гірким розчаруванням для нашого народу. Замість приступити до тяжкої праці та реалізовувати надії народу, він буде займатися тільки пустослів’ям, самолюбуванням та нечесним збагаченням. Вся його каденція при владі — це даремно прогаяні роки життя для народу нашого. 

Бог дасть нам шанс через 13 років на нове життя, але цей Божий шанс Україна змарнує. Тоді знову в народі почне рости розпач та безнадія. І тоді Бог пошле нам страшну кару, до влади в Україні прийдуть треті совєти. Це буде страшна бандитська орда. 

- Отче, а коли це станеться ??? 

- Це станеться через 15 років після мої смерті!!! (Отець Герман Будзінський помер в січні 1995 року) 

- Отче, чи це будуть знову комуністи??? (Комуністи в Україні, в грудні 1991 року були заборонені) 

- Ні, це не будуть комуністи. Перші совєти прийшли до нас у 1939 році, другі прийшли в 1944 році, а треті совєти прийдуть до нас через 15 років по моїй смерті. А комуністи тоді, вже будуть діяти легально і будуть їхніми союзниками. Це буде така собі двоголова диявольська совєтсько-комуняцька гідра. Це буде нова орда на Україну, яка схоче перетворити наш нарід на своїх рабів. 

І ця диявольська гідра дірвавшись легально до влади розпочне страшні знущання над нашим народом. Невинних людей почнуть тяжко переслідувати, патріотів будуть бити, садити до тюрем, навіть вбивати. В людей будуть забирати їх майно, над ними будуть неймовірно знущатися. Плач і розпач буде панувати на всій Україні, бо ці бандити будуть скрізь: в міліції, в прокуратурі, таємній поліції, судах, державному апараті. Всюди буде страшна корупція і несправедливість. Всі хто зможе, будуть старалися покинути Україну. 

Москва ж буде всіляко підтримувати цю совєтсько-комуняцьку гідру та допомагати їй і мстити всім, хто схоче допомогти українцям, бо для Московщини, українці ніде не зможуть знайти захисту та справедливості, відродження України є смертельно небезпечним. 

Як покарання полякам, за їх тверду і послідовну підтримку українців і як попередження всім іншим народам світу, Москва повторить для Варшави другу Катинь. Це станеться через 70 років після першої Катині. (10 квітня 2010 року літак з польською урядовою делегацією на чолі з Президентом Лехом Качинським, яка мала намір відвідати Катинське кладовище, що розташоване під Смоленськом, зазнав катастрофи під час посадки, — загинули всі, хто перебував на борту літака — прим."Аратти") 

Вождь третіх совєтів буде бандитом і не маючи ніяких національних традицій та виховання почне насаджувати в Україні найгірші совєтські порядки колишньої імперії. Тоді настануть другі Крути, після яких відбудеться другий великий здвиг народу. Це буде перше повстання проти третіх совєтів, яке буде жорстоко подавлене диявольською владою. 

Московщина за допомогою третіх совєтів буде старалася втягнути Україну в нову імперію. Але вкінці, даремні будуть всі її зусилля, їй цього не вдасться зробити і за це вона буде покарана Богом. Розпочнуться переслідування та репресії проти всіх українських патріотів. Настануть нові сталінські часи. Новітнім енкаведистам буде дозволено все. Для них не буде існувати ані Бога, ані закону, ані моралі. 

Але не треба боятися, бо це триватиме дуже недовго. Зло ніколи не переможе добро. Бог змилосердиться над Україною і вождя третіх совєтів вб”ють. Він не добуде своєї каденції. Весь цей кровавий та жорстокий період буде дуже короткий і закінчиться другим великим народним повстанням. 

Цим другим повстанням, цей диявольський совєтсько-комуняцький режим буде зметений з лиця землі. Настане друга українська Коліївщина. Лють людей буде така страшна, що третіх совєтів і комуністів будуть лапати на вулицях і вбивати без суду і слідства. І цю помсту народу нашого ніхто не зможе зупинити, бо злочини які зроблять треті совєти і комуністи проти України та народу, будуть такі самі страшні, як сталінські. Обидві банди, третіх совєтів і комуністів, будуть заборонені та розпущені, а проти них буде організований та проведений новий Нюрнберг. Міжнародний судовий процес, аналогічний нюрнберзькому трибуналу. 

Все їхнє майно та гроші награбовані в України та українців будуть конфісковані, а ті треті совєти і комуністи, що лишаться живі, будуть покарані тюрмою. Отоді тільки, народиться дійсно незалежна Україна! 

- Отче, а коли це все станеться??? 

- Це станеться між річницею незалежності та річницею народження Тараса Шевченка. Його ж не даремно називають Пророком в нашому народі. Ці обидві дати мають для нас великий сакральний зміст. Шевченко ж, подіями минулого описував наше майбутнє. Тільки це розуміти треба, як і Біблію. Тому його так ненавидять вороги України. 

Після цього, як Україну очолить жінка, яка вийде з тюрми, на Україну чекає дуже скорий розвиток та велике майбутнє. Від сьогодні, через 35 років Україна стане однією з найсильніших держав світу. Такою, як зараз є Америка. 

А на Московщину впаде кара Божа за всі знущання, які вона зробила Україні впродовж 350 років та іншим народам. Московщину чекає розпад та повний занепад. З Володимира почалося і на Володимирі закінчиться. Така воля Божа. 

- Отче, а коли це буде ??? 

- Це станеться через століття після большевицького перевороту. 

- Отче, а чи можна щось змінити??? 

- Що написано на небесах, людина змінити не може, але все є в руках Божих і на нього в нас вся надія. Ми українці, повинні гідно перейти цю страшну сторінку своєї історії, завжди пам’ятати це, та мати, як урок на майбутнє, щоб це зло диявольське більше ніколи не повторилося на нашій землі.Свободи без боротьби не буває, але з нами Бог. А якщо з нами Бог, то хто ж тоді проти нас??? 

P.S. Отець Герман Будзінський ( р.н. 1905 – р.с. 1995 ) — монах-студит, греко-католицький священик, який пройшов понад 20 років тюрем та сталінських концтаборів. 

Від «Аратти». На жаль, ми поки що не знайшли першоджерела, яке відмінне від тернопільського видання. Публікація, якщо вона правдива, мала місце в 1991 році, тому ми будемо вдячні, якщо хтось може вказати видання, в якому вона з’явилася вперше. А поки що приймати за правду написане — особиста справа кожного. Наразі доведеним фактом є існування такої непересічної людини.

Довідкові матеріали 

Отець Методій Костюк про отця Германа Будзінського (на основі інтерв’ю з отцем Методієм Костюком) 

«Він міг називати совєтську систему диявольською системою». 

- 14.10.1905 р. – народився селі Перегноїв Перемишлянського району Львівської області 

- 1926 – 1927 рр. – навчався в торговельній школі 

- у 1930-х рр. – вступив до монастиря студитів 

- 1937 – 1939 рр. – навчався в Папському Григоріанському університеті в Римі 

- 09.04.1939 р. – отримав священичі свячення 

- 1945 р. – входив як перекладач до складу офіційної делегації УГКЦ на зустріч у Москві з урядом Радянської держав та представниками РПЦ 

- 1945 р. – відмовився від участі в «Ініціативній групі» з переходу УГКЦ на православ’я; 

- 28.05.1945 р. – заарештований 

- 28.05.1945 – 13.03.1946 рр. – перебував у тюрмі на Лонцького 

- 1946 – 1956 рр. – відбував покарання у Воркуті, в Абезі 

- 15.05.1957 р. – заарештований вдруге 

- 1959 р. – звільнений 

- 1959 – 1989 рр. – вів активне підпільне священиче служіння, писав листи-протести 

- 1982 р. – був одним із засновників Комітету захисту прав УГКЦ 

- 1990 – 1995 рр. – перебував у монастирі студитів у Львові 

- 03.01.1995 р. – помер. 

Отець Герман Будзінський народився у звичайній селянській родині на Перемишлянщині. Після закінчення школи навчався в Унівській гімназії, де і познайомився з чернечим життям студитів. Щоправда, до монастиря студитів вступив уже в 1930-х рр., і лише тому, щоб не потрапити в концтабір Береза Картузька, куди поляки висилали українських політичних діячів. Але вже через рік відповів своїм товаришам: «Якби я знав, що монастир – це є така красота, то я був би до монастиря пішов ще в дитячому віці». 

Упродовж 1937-1939-х рр. навчався на богословському факультеті в Папському Григоріанському університеті в Римі. З рук Митрополита Андрея Шептицького 9 квітня 1939 року отримав священичі свячення. 

Отець Герман Будзінський – капелан у концтаборі радянських полонених у Львові 

Зі слів отця Методія Костюка, ми довідуємося, що отець Герман Будзінський за часів німецької окупації був так званим капеланом у концтаборі радянських полонених у Львові: 

«Отець Будзінський розповідав, що Андрей Шептицький потім домовився з німецькими властями, що, все-таки, духовну обслугу цим воїнам треба дати, в’язням. І дали отця Будзінського. Перед тим у нього взяли такий підпис, що він ніякої інформації звідтам не буде виносити. Він казав: “Я і не виносив, бо я знав, що як я буду виносити якусь інформацію, то заборонять всяку обслугу духовну цих в’язнів”…» 

Отцю Методію вже значно пізніше отець Будзінський описав ту страшну реальність концтабору: «…В’язні помирали від тифу, від спраги, від голоду. – “Вони до причастя лізли всі, хто сповідався, хто не сповідався, бо якась дробинка їжі для них була вершиною щастя”. Він каже: “Я всіх причащав. Всіх причащав. Хоча я був свідомий, що не кожен, може, із релігійних мотивів ішов. Це для них була дробинка, під свідомість смерті для них це була дробинка їжі, це причастя.” Він каже: “Я не міг не дати людині того останнього, що вона ще у житті могла прийняти, це Святе Причастя”». 

Порятунок євреїв 

У період німецької окупації отець Будзінський, допомагаючи Андреєві Шептицькому, рятував євреїв. Отець Методій згадує про випадок зі сином головного рабина Львова, Куртом Левіном, якого отець Герман Будзінський певний час тримав під своєю опікою. «Він вчив його, як жити у період окупації. Він розповідав, отець Будзінський, що Курт Левін як хлопчик виглядав дуже так по-слов’янськи. Мав риси лиця, вигляд, не жида, і тому його було дуже легко на вулиці провести, заховати чи ним послужитися, тому що він не виглядав як жид…» — переповідає отець Методій. 

«Але що дуже часто жидів викривало, так це те, що у них був панічний страх. Вони часами могли бути непоміченими, йшли собі як звичайні люди, але коли він побачив німця, гестапівця, то починав плакати, починав трястися, і так його викривали. Приходили і на місці розстрілювали». – продовжує оповідач. Саме через те, отець Герман намагався допомогти Курту подолати оцей панічний страх. «І він каже: “…я тоді взяв Курта Левіна і почав водити його із собою по місту. Одягнув його відповідно і сказав йому йти. Він починає трястися, я його за руку”. Отець Будзінський каже: “Ану, тихо, заспокойся. Все. Іди прямо. Дивися в очі гестапівцю. Ти не будеш сидіти вічно закритий, замкнений. Ти мусиш якось жити надалі. Ти ж не знаєш, скільки то буде тривати”. І так він його навчив, брав із собою на похорони, парастаси, що той хлопець потім міг свобідно по Львову ходити і по ньому ніхто не зауважував, що то жид…» 

До речі, детально про те, як рятували євреїв Андрей Шептицький та ченці студити, з величезною вдячністю і теплом описує Курт Левін у своїй книзі «Мандрівка крізь ілюзії». 

Діяльність о. Будзінського під час підпілля УГКЦ 

У 1945 році отець Герман Будзінський входив як перекладач до складу офіційної делегації УГКЦ на зустріч у Москві з урядом Радянської держави та представниками Російської Православної Церкви. 

На початку 1945 року відмовився від участі в «Ініціативній групі» з переходу УГКЦ на православ’я та від підписання православ’я, а 28 травня 1945 року був заарештований. Майже рік відбувалися допити, що супроводжувалися важкими фізичними тортурами, в тюрмі на Лонцького у Львові. Військовим трибуналом 13 березня 1946 року засуджений за статтею 54 п.10 на 10 років каторжних робіт. Термін відбував у Воркуті, в Абезі. Там працював фельдшером, але також таємно правив Служби Божі. 

Після звільнення в 1956-му, як згадує отець Методій Костюк, «отець Будзінський відкрив свою хату для свобідного доступу вірних на вулиці Спокійній у Львові і служив там регулярно Богослуження… Люди приїжджали із села, ночували на вокзалі у Львові… І з тої ночівки після вокзалу йшли до нього на Службу. Відбували повну Службу… і тоді відправлялися додому». Дуже багато людей приходило до нього, щоб отримати духовну поживу. 

Отець Будзінський був щирою відкритою людиною, тому з ним було дуже легко, і люди горнулися до нього, не зважаючи на небезпеку, яка в цей час чигала звідусіль. Отець Методій дивувався його такій відкритості до людей, до кожної людини. «Я так тільки бачив його відкритість. То навіть, якби людині з органів КГБ, допустимо, треба би було у нього якоїсь духовної помочі, він би у нього отримав…» 

З іншої сторони, отець Герман був цілковито відвертим: «Він міг називати совєтську систему диявольською системою… Отець Будзінський завжди прямо в очі чи кагебистам, чи іншим функціонерам радянської системи говорив про їхню неправду». 

Ще одна риса, яка вирізняла отця Будзінського у період підпілля УГКЦ, це безстрашність. Він ніколи не боявся. 

Отець Методій розповідає про один такий випадок: «Одного року він поїхав до Сусолова на Вознесіння, то його були слова, він каже: “Була повна церква людей до сповіді на празник. Дуже багато людей посходилося із сусідніх сіл”… Він каже: “Я сповідав людей, а тут з району приїхала міліція, всякі там начальники. Люди розбіглися. Люди поперелякувалися”. Уявіть собі, маса людей була у церкві, всі розбіглися. Люди панічний страх мали. Самі не знали, чого бояться. Переживши то все, що пережили в 1940-х роках, то недивно. І він таким спокійним тоном до мене каже: “Що я мав робити?.. Людей нема і я позбирався і також пішов”». 

Отець Герман Будзінський, як тільки повертався після арешту до Львова, одразу розпочинав дуже активне священиче служіння. Він їздив по селах, де тільки потребували священика. Він відправляв Літургію, незважаючи на те, чи серед присутніх було дві-три особи чи тридцять. Отець приймав у своїй хаті всіх, хто тільки потребував якоїсь поради чи духовної їжі, хоча сам був уже дуже хворим. 

«Отець Герман Будзінський на той час, коли я до нього прийшов, вже був старенький чоловік, десь коло 80-ти, а може, 80-т з лишнім років мав. Він протягом дня людей приймав, лежачи на ліжку, тому що у нього гнили ноги. Після Сибіру в нього почалися трофічні язви на ногах. Йому трудно було ходити і він мусів дуже багато часу проводити просто в лежачому положенні. Так він, лежачи на ліжку, двері відкриті, і до нього приходили люди…». 

Листи-протести о. Будзінського 

Отець Герман Будзінський з 1982 року був одним із засновників Комітету захисту прав УГКЦ. Дуже часто писав листи-протести до Генпрокуратури СРСР, редакцій газет, передавав ці листи до Естонії. Брав активну участь у легалізації УГКЦ. 

«І, коли вони (авт. листи) попадали закордон, коли там відбувалися якісь міжнародні зустрічі і так далі, де був вже живий матеріал, справжній матеріал, яким можна було оперувати, аби дорікати радянській системі, що в Совєтському Союзі є гоніння на Церкву, зокрема, на Греко-Католицьку Церкву…» 

Звичайно, що ці листи посилювали цікавість до отця з боку КГБ. Його ще більше почали переслідувати. 

Отець Методій розповідає: «У нього у хаті почалися обшуки. Його хату почали трусити. Позабирали всякі релігійні речі… І я приходив не раз, кілька раз, до нього до хати, після тих обшуків, ревізій, коли він лежав на ліжку з тими хворими ногами, двері знову відкриті, заходь до хати, хто хоче. Той брат переляканий, який там був, із сльозами, трясеться весь, на отця нарікає, бо старий хоче спокою, а то через отця нема ні життя, ні спокою. І люди, і трус постійний у хаті. Теоксит, брат. Теоксит, так називався той брат… А отець Будзінський спокійно розповідає, як то його трясли, що вони йому казали, що говорили, яку нелогічну бесіду вони вели… Так він то все сприймав дуже спокійнесенько…» 

Ці листи перевозив до Естонії також і отець Методій Костюк, але після того, як отець Будзінський розповів йому, що під час чергового обшуку, преставники КГБ сказали йому, що він і так вже скоро помре, вони його арештувати не планують, а от кур’єра знайти дуже потрібно, він зрозумів, наскільки його місія є небезпечною, і відмовився надалі їх перевозити закордон. 

Ще одна риса, яка особливо вражає в постаті священика Будзінського, це його цілковита відданість і самопосвята. 

Отець Методій згадує: «І зустрівся знову я з отцем Будзінським вже у студитському монастирі у Львові. То пройшло кілька років, він вже був стареньким, на візочку. Значить, який вже не міг ходити, його вже на візочку возили по коридорі. Не раз такі молоді монахи, то навіть бавилися, так дідів старих забавляли, що їх на візочку возили по коридорі туди-сюди. І дідам то було приємно. Бо то вже вони такі, знаєте, жили останніми подихами життя. Але отець Будзінський як священик далі не переставав працювати. Він постійно був у сповідальниці». 

Отець Герман Будзінський дочекався легалізації УГКЦ. 

Після 1990 року перебував у монастирі студитів у Львові. Отець Методій Костюк відвідував його вже в останні дні життя, коли той був уже дуже хворим і видно було, що отець скоро помре: «І так я тоді розплакався… Я так на нього подивився і так собі подумав: “Це є образ Української Греко-Католцької Церкви. Отець Будзінський – це образ”». 

Помер отець Герман Будзінський зимою 1995 року. Похований на Янівському цвинтарі у Львові. 

«І от у такий спосіб, скромний, тихий відійшов до вічності отець Герман Будзінський. Я би сказав великий діяч на ниві Української Греко-Католицької Церкви, непримиренний борець за її права, свободу. І непримиренний борець також за національно-політичні права нашої української нації», – підсумовує отець Методій Костюк. 

Використані матеріалами, що підготувала Лідія Губич, - 
проект живої історії «Образ сили духу».